

Неймовірну 1-шу частину пройшов у 2020-му – важко було перед проходженням сиквелу повірити, що він кращий (ще важко писати відгук на такі монументальні ігри – зате це цікавий досвід).
🎬 Відео-відгук на 25 секунд: https://youtube.com/shorts/EHdUfd7pL4k
🎮 Геймплей: Посередній survival-horror та раптовий піксель-хантінг (5/10)
Мені сподобалось, але питань багато. Подача подорожі мертвим містом настільки витончена, що навіть сумнівні рішення здаються доречними – наприклад, можна переконати себе, що повільна танкова бойовка лише допомагає прийняти відчуженість світу. Навіть сюрреалістична подача загадок сприймається адекватно через особливості тематик гри, але далі починаються неприємні для мене моменти. Виживати тут важко не через складність, а через недопрацювання балансу. Вороги – повільні, ходять поодинці та падають з трьох ударів труби, тому сенсу використовувати аж три види вогнепальної зброї – нуль (навіть для босів, бо з появою тієї великої/повільної штуки навіть боси падають з одного-двох ударів). У підсумку комічна ситуація, де в survival-horror гравець має під кінець десь 800 набоїв – це взагалі не схоже на виживання (грав на «нормалі»). З аптечками так само – штук 50 було під кінець. Можливо, це через мою економність – я люблю цей жанр і ціную кожен ресурс, тому хоч щось витрачаю лише у крайніх випадках. Мапа тут класна – герой позначає закриті двері, загадки тощо. Однак через фіксовану камеру легко збиваєшся і доводиться відкривати мапу не лише для того, щоб згадати, які двері закриті, але й щоб переконатися, чи не розвернула тебе камера в іншу сторону. Ще й мапа відкривається по 3 секунди – за 10 годин ця повільна та часта мапа починає сильно бісити. Найгірше для мене – довелося 6 разів гуглити вирішення загадок. ДУЖЕ неприємно було себе «витягувати» з гри, але я тоді витратив занадто багато часу на самостійні спроби вирішення проблем. Вже дратувало. Не пишіть – я знаю, що дебіл і все таке. Однак в 1-й частині навіть я міг розібратися самостійно (пазли сиквелу проходив на «нормалі»). Тобто в грі дуже легко щось пропустити (враховуйте, що грав на портативці з OLED-екраном, де була справжня темрява без ліхтарика) – навіть з крутою фішкою «головний герой дивиться на інтерактивні предмети». Якщо ти щось пропускаєш, знаходиш загадку і чогось для неї не вистачає, то доведеться ДЕКІЛЬКА разів бігати по великій локації з надією знайти той піксель, що треба підняти – досліджена локація не гарантує, що все побачили. Приклади «тупих» моментів: 1. Стіна. Ви падаєте в кімнату розміром метр на метр, що відкрила вам доступ до раніше закритої великої кімнати, але жодних предметів в обох кімнатах немає – ви думаєте, що це падіння просто активувало якийсь скрипт, і заново обходите всю велику локацію. Через 30 хвилин постійних спроб щось знайти ви гуглите і розумієте, що в тій маленькій кімнаті метр на метр… треба було натиснути на криваву стіну – хоча до цього гра подібне не просила, а персонаж не повертав голову, як він це робить з іншими предметами. 2. Касета (це ще норм, але все одно гарний приклад). Бачиш телевізор і цілком логічно намагаєшся вставити туди касету з інвентарю, але гра мовчить, а герой ніяк не коментує. Всі інші двері зачинені, тому методом виключення розумієш, що «секрет» треба шукати саме тут – і лише через декілька хвилин знаходиш ледь помітний відеомагнітофон знизу в кутку під телевізором. Ще раз – я тупий і сліпий, але… ну можна було написати персонажу якусь тупу фразу типу «це телевізор, десь поруч повинен бути VCR-плеєр». 3. Музичні шкатулки. Легко знаходиш дві в маєтку, а третю ніде не бачиш – по класиці бігаєш кругами 100 разів, здаєшся, гуглиш… і розумієш, що пропустив одну шкатулку перед входом в локацію – коли ще навіть не знав, що їх треба збирати. Через далеку фіксовану камеру шкатулку майже не видно, а гра не дає жодного натяку вийти назад на вулицю з величезного маєтку – помітити її можна було б хіба що випадково, якби оббігав увесь двір перед входом. Моя порада – завжди перевіряйте кожен піксель, бо гра хоч і намагається допомогти, але робить це криво. Страшно? Осьо такий тут survival-horror.
📖 Сюжет: Глибока психологічна драма (9/10)
Чоловік приїжджає шукати мертву дружину. Шиза? Шиза, але яка! Все настільки дивне і химерне, що ти вимушений шукати в кожній фразі, локації та навіть ворогах потаємний сенс, які тут вдало прописані – цим не душать і уважні гравці все з часом розуміють самі, а в інеті потім можна підтвердити свої здогадки. Гра – ❌банута в тому, наскільки майстерно вона подає частинки інформації – розуміння приходить лише у фіналі, де під вантажем твоїх попередніх думок та здогадок формується повноцінна картина, що розбиває серце. Настільки боляче від усвідомлення, що неможливо не співчувати герою – стаєш з ним одним цілим.
🛋️ Атмосфера: Наодинці з власними гріхами (9/10)
У гри фантастично болючий символізм, що розкривається з кожною новою локацією. Гра давить з усіх сторін (ігролад, музика, історія) – поєднано все просто, але геніально некомфортно. Грав на OLED-екрані, тому чорний був дійсно чорним – це ДУЖЕ сильно вплинуло на занурення. Вцикався регулярно – в грі немає скрімерів, й лякає вона витонченим психологічним тиском. Важко не напружуватися, коли музика зникає, ти чуєш лише своє взуття, зі світла лише ліхтарик, ти повільно йдеш темним коридором, а десь позаду в закритій кімнаті хтось раптово видає такий неприємний звук, від якого стає сумно, страшно і сцикотно з думкою «ну його нах❌й» – і почуєш ти цей звук лише раз за гру. Такого тут вистачає.
👀 Вигляд: Фіксований жах (7/10)
Це 2001 рік, тому тут класична фіксована камера. Вона зрежисована гарно – часто боязно йти вперед, коли нічого не бачиш спереду і чуєш лише завивання монстра. Її можна рухати, але обмежено і незручно – лише щоб оглядатися в певних моментах. Як на мене, будь-яка камера не від першої особи – це великий мінус до занурення в горор-жанрах. Це одна з причин, чому мені цікаво тепер спробувати ремейк – нова перспектива (буквально – хоч і не від першої особи). Дизайн локацій та ворогів – класний! (Інтерʼєри зроблені настільки гарно, що відчуваєш комфорт, а це, я нагадую, горор). Різноманіття ворогів – ніяке, 90% будете бачити тих самих безруких мутантів, та й все. Це обмеження бюджету чи ідейні рішення – не знаю, але подати можна було переконливіше.
🔊 Звук: Шедевральне залякування (10/10)
Їб❌ть! Їб❌ть! Їб❌ть! Це що було? Тут величний не лише саундтрек, але й аудіодизайн – настільки моторошної тиші я ніколи не відчував. Я не шарю, тому важко описати, наскільки майстерна музика – важкі, тягучі, меланхолійні біти з вініловим потріскуванням, глибоким басом та гіпнотичними семплами, які передають відчуття приреченості та внутрішньої порожнечі. Можна причепитися до «невмілого»/«дивного» озвучення і пошукати причини такої реалізації, але воно навіть працює на занурення – постійно не відпускає думка, що щось не так і світ цей – чужий та злий. Фінал відмінно грає на контрасті з усією грою – ще сильніше розумієш, що найцінніше для героя і що конкретно йому «освітлює» розум.
Висновок:
Відмінна психологічна драма, яка запамʼятається на все життя. Сюжет, атмосфера і саундтрек працюють заради однієї цілі – морально знищити гравця.
Геймплей може здатися душнуватим через вимогу вишукувати пікселі та дивну логіку, але навіть його дубове керування та бойовка зближують з розумінням відчуженого міста, де люди якось дивно розмовляють, а дитина чомусь не боїться мутантів. Лише ігри на таке здатні. Мистецтво.
Необхідність гуглити проходження: ~6 разів
🌕🌕🌕🌕🌑
(83/100)





